Роз`яснення щодо “Закону України про аквакультуру”
З 01.07.2013 набрав чинності Закон України «Про аквакультуру», відповідно до прикінцевих положень якого статтю 51 Водного кодексу України, викладено у новій редакції. (Закон України «Про аквакультуру»)
Зазначений закон та зміни до статті 51 Водного кодексу України змінюють існуючий підхід до процедури надання водних об’єктів в користування на умовах оренди.
Відповідно до прийнятих змін, чинне законодавство розрізняє різні процедури та принципи надання водних об’єктів.
По-перше водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми надаються в користування на умовах оренди відповідно та у порядку, передбаченому статтею 51 Водного кодексу України, для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт.
Відповідно до статті 1 Водного кодексу України водосховище комплексного призначення – водосховище, яке відповідно до паспорта використовується для двох і більше цілей (крім рекреаційних).
Водні об’єкти надаються у користування на земельних торгах (статті 135 – 139 Земельного кодексу України) у комплексі із земельною ділянкою, органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України (при цьому віднесення водного об’єкта до загальнодержавного або місцевого не має значення), відповідно до договору оренди, погодженого з територіальними органами Державного агентства водних ресурсів України.
Типовий договір оренди водних об’єктів затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 29.05.2013 № 420.
У договорі оренди водного об’єкта визначаються зобов’язання щодо здійснення заходів з охорони та поліпшення екологічного стану водного об’єкта, експлуатації водосховищ та ставків відповідно до встановлених для них територіальними органами Державного агентства водних ресурсів України, режимів роботи, а також необхідність оформлення права користування гідротехнічними спорудами.
Крім того, типовим договором оренди передбачено відповідальність орендаря за шкоду, що може бути нанесена третім особам, внаслідок неналежного виконання умов договору.
Надання водних об’єктів у користування на умовах оренди здійснюється за наявності паспорта водного об’єкта. Порядок розроблення паспорта водного об’єкта затверджено наказом Міністерства екології та природних ресурсів від 18.03.2013 № 99 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18.05.2013 за № 775/23307.
Методику визначення розміру плати за надані в оренду водні об’єкти затверджено наказом Міністерства екології та природних ресурсів від 28.05.2013 № 236 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.06.2013 за № 986/23518.
Крім того, звертаємо увагу, що відповідно до статті 51 Водного кодексу України водні об’єкти надаються в користування на умовах оренди без обмеження права загального водокористування, крім випадків, визначених законом.
Так, зокрема у статті 47 Водного кодексу України передбачені можливість та порядок обмеження права загального водокористування.
Відповідно до положень зазначеної статті на водних об’єктах, наданих в оренду, загальне водокористування допускається на умовах, встановлених водокористувачем, за погодженням з органом, який надав водний об’єкт в оренду, що може бути врегульовано у договорі оренди або у додатковій угоді між ними.
Водокористувач (орендар), який узяв водний об’єкт у користування на умовах оренди, зобов’язаний доводити до відома населення умови водокористування, а також про заборону загального водокористування на водному об’єкті, наданому в оренду.
Орендарі водного об’єкта зобов’язані передбачити місця для безоплатного забезпечення права громадян на загальне водокористування (купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство тощо).
З наведеного вбачається, що громадяни України мають право реалізовувати свої права на загальне водокористування у передбачених для цього місцях.
При визначенні таких місць перевага надається традиційно розташованим місцям масового відпочинку.
Якщо водокористувачем (орендарем) не встановлено таких умов, загальне водокористування визнається дозволеним без обмежень, а заборона загального водокористування водними об’єктами, наданими в користування на умовах оренди є підставою для розірвання договору оренди.
По-друге частини рибогосподарських водних об’єктів, рибогосподарські технологічні водойми, акваторії (водний простір) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України, надаються в користування на умовах оренди відповідно до статті 14 Закону України «Про аквакультуру» для цілей аквакультури.
Рибогосподарською технологічною водоймою є штучно створена водойма спеціального технологічного призначення, що визначається технічним проектом та/або паспортом, яка наповнюється штучно за допомогою гідротехнічних споруд і пристроїв та призначена для створення умов існування і – розвитку об’єктів аквакультури (до зазначених водойм відносяться водойми державних та комунальних підприємств рибогосподарської галузі).
Відповідно до частини 3 статті 122 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: – ведення водного господарства.
Щодо водного об’єкта, частина якого розташована в межах населеного пункту, а інша частина за його межами, то одним із способів надання такого об’єкта в оренду шляхом зміни меж населеного пункту таким чином, щоб весь водний об’єкт знаходився в межах населеного пункту або за його межами. Зміна меж населеного пункту здійснюється у порядку, передбаченому Земельним кодексом України (статті 173 – 176 Земельного кодексу України). Також можливим є передача частини земельної ділянки (дна водного об’єкта) у комунальну власність чи земельних ділянок комунальної власності у державну власність (стаття 117 Земельного кодексу України).
Щодо діючих договорів укладених до 01.07.2013, то відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов’язання.
Разом з цим, відповідно до статті 770 Цивільного кодексу України у разі зміни власника речі, переданої у найм (оренду), до нового власника переходять права та обов’язки наймодавця (орендодавця), якщо інше не передбачено договором.
Крім того, відповідно до статті 32 Закону України «Про оренду землі» перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов договору, якщо інше не передбачено договором.
Проект
вноситься народними депутатами України Ганущаком Ю. І. (посв. 531), Кириленком Ш. Г. посв. 245), Подгорним С. П. (посв. 305), Матвієнком А. С. (посв. 353), Кравчук В. П. (посв. 459)
ЗАКОН УКРАЇНИ
Про Концепцію реформи місцевого самоврядування
Верховна Рада України постановляє:
1. Схвалити Концепцію реформи місцевого самоврядування (додається).
2. Рекомендувати Кабінету Міністрів України протягом шести місяців внести до Верховної Ради України законопроекти, необхідні для реалізації положень Концепції.
3. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування..
Голова Верховної Ради України
СХВАЛЕНО
Законом України “Про Концепцію реформи місцевого самоврядування”
від ____________ N _______
Концепція реформи місцевого самоврядування
Концепція реформи місцевого самоврядування (далі Концепція) розроблена з урахуванням національного і міжнародного досвіду становлення та організації (функціонування) місцевого самоврядування, документів Ради Європи, зокрема Конгресу місцевих і регіональних влад Ради Європи щодо розвитку місцевої демократії з метою визначення засад розбудови ефективної системи дієздатного, доброчесного місцевого самоврядування в Україні.
1. Проблеми, на розв’язання яких спрямована Концепція:
В Україні закладено конституційні засади місцевого самоврядування, ратифіковано Європейську хартію місцевого самоврядування, прийнято низку базових нормативно-правових актів, які створюють правові та фінансові основи його діяльності.
Проте від часу ухвалення Конституції України та базових для місцевого самоврядування нормативно-правових актів розвиток місцевого самоврядування фактично зупинився на рівні територіальних громад – міст обласного значення, оскільки переважна більшість територіальних громад через їх надмірну подрібненість та надзвичайно слабку матеріально-фінансову базу виявилась не спроможною до виконання усіх повноважень місцевого самоврядування.
Існуюча в Україні система місцевого самоврядування сьогодні не відповідає потребам суспільства. Функціонування місцевого самоврядування не спрямовано на реалізацію його головного призначення – створення та підтримку сприятливого життєвого середовища, необхідного для всебічного розвитку людини, її самореалізації, захисту її прав, надання мешканцям територіальних громад якісних та доступних публічних послуг на основі сталого розвитку дієздатної громади.
Перед місцевим самоврядуванням постали виклики, які потребують ефективного та швидкого реагування:
- економічна неспроможність переважної більшості територіальних громад, органів місцевого самоврядування щодо здійснення власних і делегованих повноважень;
- недостатність ресурсів у бюджетах розвитку територіальних громад для інвестицій в інфраструктуру;
- криза комунальної інфраструктури, загрозлива зношеність теплових, водно-каналізаційних, водопостачальних мереж та житлового фонду;
- відсутність чіткого розподілу повноважень між рівнями, органами та посадовими особами системи місцевого самоврядування;
- погіршення якості складу місцевих рад внаслідок адміністративного втручання у виборчий процес, слабке представництво територіальних громад, особливо, сільських, в обласних та районних радах;
- відчуженість органів місцевого самоврядування від населення, закритість і непрозорість діяльності, неефективне використання комунальної власності, земельних ресурсів, корупція, популізм;
- криза кадрової політики, системи підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації посадових осіб, службовців органів місцевого самоврядування, депутатів місцевих рад;
- нерозвиненість незалежного суспільного сектору соціальних ініціатив і соціальної економіки з виробництва соціальних, культурних, побутових, інформаційних та інших послуг для населення; невикористання ресурсного потенціалу цього сектору у місцевому розвиткові;
- нерозвиненість форм прямої демократії, відсутність у жителів навичок безпосередньої участі у вирішенні питань місцевого значення;
- соціальна дезінтегрованість територіальних громад та неспроможність жителів до солідарних дій, спрямованих на захист своїх прав і відстоювання інтересів у співпраці з органами місцевої влади та досягнення спільних цілей розвитку спільнот;
- складна демографічна ситуація у більшості територіальних громад і погіршення кількісних та якісних параметрів людських ресурсів.
Ці виклики посилюються проблемами правового та інституційного характеру, які так і не були вирішені за роки незалежності України:
- конституційно-правовою невизначеністю територіальної основи місцевого самоврядування, диспропорціями системи адміністративно-територіального устрою;
- надмірною централізацією повноважень, фінансово-матеріальних та інших ресурсів;
- неефективною державною регіональною політикою, яка не стимулює громади до саморозвитку та прояву місцевої ініціативи;
- дублюванням повноважень місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
- недосконалою системою контролю з боку держави за законністю діяльності органів місцевого самоврядування.
2. Мета реформи та строки її виконання
2.1. Мета та завдання реформи
Метою реформування місцевого самоврядування в Україні є підвищення якості життя людини за рахунок створення умов для сталого розвитку територіальних громад як самостійних та дієздатних соціальних спільнот, члени яких матимуть можливість ефективно захищати власні права та інтереси шляхом участі у вирішенні питань місцевого значення.
Досягнення мети реформування місцевого самоврядування, створення реальної організаційної та фінансової автономності територіальних громад, наближення можливостей та якості їх діяльності до європейських стандартів вимагає:
- розроблення та реалізації системи заходів політичного, правового, інституційного та організаційного характеру, спрямованих на створення умов, сприятливих для сталого розвитку територіальних громад;
- трансформації базового рівня системи адміністративно-територіального устрою з метою формування суб’єкта місцевого самоврядування -територіальної громади, яка мала б необхідні правові, фінансові та інші ресурсні можливості для надання населенню повноцінних публічних послуг та забезпечення комфортних і безпечних умов проживання людини в селі, селищі, місті;
- стимулювання процесу становлення територіальної громади як цілісної (інтегрованої) солідарної соціальної спільноти, члени якої усвідомлюють свої інтереси та спроможні їх відстоювати у співпраці з органами місцевого самоврядування;
- стимулювання розвитку форм прямої демократії та створення умов для безпосередньої участі жителів у вирішенні питань місцевого значення, в тому числі через органи самоорганізації населення, громадські організації та інші об’єднання громадян;
- стимулювання розвитку незалежного суспільного сектору соціальних ініціатив і соціальної економіки із виробництва соціальних, культурних, побутових та інших послуг для населення;
- забезпечення прозорості діяльності органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб;
- розроблення дієвих механізмів громадського контролю за діяльністю органів та посадових осіб місцевого самоврядування;
- перерозподіл повноважень між органами місцевого самоврядування та місцевими органами виконавчої влади, а також органами місцевого самоврядування різного територіального рівня на засадах децентралізації публічного управління та субсидіарності з метою недопущення подвійного підпорядкування та дублювання функцій і завдань;
- удосконалення процедур формування органів місцевого самоврядування та обрання сільських, селищних, міських голів;
- створення умов для належного матеріального, фінансового та іншого ресурсного забезпечення виконання завдань та функцій місцевого самоврядування;
- встановлення прозорих правил контролю за дотриманням конституційності та законності правових актів місцевого самоврядування та визначення порядку судового захисту прав та законних інтересів місцевого самоврядування;
- удосконалення системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації посадових осіб органів місцевого самоврядування, депутатів місцевих рад, працівників комунальних установ та підприємств;
- підвищення ролі представників органів місцевого самоврядування у їх взаємовідносинах з органами державної влади;
- сприяння розвитку інвестиційного клімату та привабливості регіонів;
- започаткування системи комплексного розвитку територій шляхом співфінансування проектів різними рівнями влади;
- посилення правового захисту виборних посадових осіб громад;
- сприяння подальшому розвитку міжнародної співпраці у сфері підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників місцевого самоврядування.
2.2. Етапи і строки реалізації реформи
Етапи реформування місцевого самоврядування обумовлюються першочерговими, середньостроковими та перспективними завданнями трансформації системи місцевого самоврядування і повинні бути синхронізовані з формуванням нової територіальної основи місцевого самоврядування.
Перший етап – підготовчий:
- розроблення змін до законодавства про місцеве самоврядування, про місцеві державні адміністрації в частині розмежування компетенції місцевого самоврядування та виконавчої влади;
- удосконалення функціонування територіальних органів виконавчої влади.
Другий етап – формування соціально-політичної бази реформи:
- проведення широкої інформаційно-роз’яснювальної роботи;
- впровадження механізму партнерських відносин між органами державної виконавчої влади та місцевого самоврядування;
- прийняття закону України про місцеві вибори за виборчою системою, що забезпечує належне представництво громадян у місцевих радах, територіальних громад у районних радах та районів у обласних;
- внесення змін до законодавства про публічну службу в частині встановлення єдиних підходів та вимог до регулювання державної служби та служби в органах місцевого самоврядування;
- створення умов для підтримки формування економічно спроможних і дієздатних територіальних громад;
- внесення змін до бюджетного, податкового, земельного, тендерного та іншого галузевого законодавства;
- прийняття нової редакції закону України “Про столицю України місто-герой Київ”, прийняття окремого закону про територію з особливим статусом Севастополь, в частині забезпечення розмежування повноважень органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади;
- удосконалення законодавства в частині організаційно – кадрового забезпечення органів місцевого самоврядування, підвищення кваліфікації службовців, сертифікації якості управління виконавчих органів місцевого самоврядування;
- проведення сертифікації адміністративних послуг, які надаються місцевими органами виконавчої влади
Третій етап – впровадження реформи:
- проведення виборів до рад новостворених громад (сільських, селищних, міських рад);
- передача повноважень новоутвореним радам громад (сільським, селищним, міським радам) від районних, сільських, селищних, міських рад, місцевих органів виконавчої влади відповідно до закону;
Четвертий етап – розширення повноважень органів місцевого самоврядування районів та регіонів:
- внесення необхідних змін до Конституції України, що створюють конституційну основу для утворення виконавчих органів обласних та районних рад та розмежування повноважень між цими органами та місцевими державними адміністраціями;
- обрання районних рад та формування їх виконавчих органів;
- обрання обласних рад та формування їх виконавчих органів
- реорганізація районних та обласних державних адміністрацій в префектури.
3. Шляхи і засоби розв’язання проблеми
3.1. Принципи реформування
Реформування місцевого самоврядування має базуватись на основі Конституції та законів України та положеннях Європейської хартії місцевого самоврядування і здійснюватись на основі наступних принципів:
- законності та верховенства права;
- державної підтримки місцевого самоврядування;
- партнерства між державою та місцевим самоврядуванням;
- повсюдності місцевого самоврядування;
- правовій, організаційній та фінансовій автономності місцевого самоврядування;
- підзвітності і підконтрольності органів та посадових осіб місцевого самоврядування територіальній громаді та органам виконавчої влади у межах переданих функцій;
- субсидіарності.
3.2. Формування нової територіальної основи місцевого самоврядування
Місцеве самоврядування базового, районного та регіонального рівнів має будуватися на новій просторовій основі, головні вимоги до якої наступні:
- гармонізація меж адміністративно-територіальних одиниць, створених для здійснення місцевого самоврядування, з територіальною структурою місцевих органів виконавчої влади та інших органів влади;
- повсюдність юрисдикції органів державної влади та органів місцевого самоврядування на територіях відповідних адміністративно-територіальних одиниць, за винятком окремих територій, що отримують спеціальний статус відповідно до окремих законів, де створюються спеціалізовані адміністрації;
- збіг меж адміністративно-територіальних одиниць з межами сусідніх адміністративно-територіальних одиниць того ж рівня;
- розміщення території адміністративно-територіальних одиниць в межах території лише однієї адміністративно-територіальних одиниць вищого рівня;
- застосування принципу субсидіарності при визначенні повноважень для органів публічної влади щодо кожного рівня;
- наявність для кожного рівня адміністративно-територіальних одиниць повноважень, у т. ч. галузевих, які є домінуючими щодо інших рівнів у бюджетному, кадровому та політичному розрізах, що виправдовує створення такого рівня адміністративно-територіальних одиниць;
Статус адміністративно-територіальної одиниці набувають адміністративно-територіальні утворення, що відповідають вимогам кадрової, інфраструктурної, фінансової спроможності виконувати повноваження, визначені законом за відповідним рівнем адміністративно-територіальних одиниць переліку публічних послуг в повному обсязі; стійкі до демографічних та економічних викликів; визначені в установленому законом порядку межі території; де проживає така кількість отримувачів публічних послуг, що є не меншою від мінімальної, необхідної для відповідності нормам навантаження на бюджетні установи, що надають такі послуги.
До всіх органів публічної влади, як органів місцевого самоврядування, так і місцевих органів виконавчої влади, утворених на базі адміністративно-територіальних одиниць кожного рівня, застосовуються:
- єдині вимоги як щодо компетенцій, так і щодо надання соціальних та адміністративних послуг відповідно до соціальних стандартів, які визначаються законом;
- прямі комунікативні відносини з центральними органами влади;
- єдина система статистичної звітності.
Для бюджетів органів місцевого самоврядування, створених на базі адміністративно-територіальних одиниць, застосовуються прямі міжбюджетні відносини з Державним бюджетом України.
3.3. Принципи розмежування повноважень місцевого самоврядування та місцевих органів виконавчої влади
Одним із найголовніших завдань реформи місцевого самоврядування є проведення розмежування повноважень між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
Повноваження місцевого самоврядування поділяються на власні, пов’язані з вирішенням питань місцевого значення, та делеговані, (передані державою), що стосуються здійснення програм загальнодержавного значення.
Повноваження закріплюються державою за органами місцевого самоврядування, якщо:
- вони не стосуються забезпечення конституційного ладу держави, цілісності і суверенітету, безпеки та зовнішньої політики;
- потреба у відповідних публічних послугах є повсюдною;
- на відповідному адміністративно-територіальному рівні створені представницькі органи місцевого самоврядування та підпорядковані їм виконавчі органи;
- вони повинні бути стандартизовані, встановлено процедури надання відповідних публічних послуг
- вироблено чіткі вимоги до якості відповідних публічних послуг, встановлені критерії оцінки, індикатори успішності виконання повноважень;
- відповідно до принципу субсидіарності повноваження передаються на максимально низький рівень, на якому можливо і доцільно здійснювати ці повноваження з огляду на кадровий, фінансовий, інфраструктурний потенціал та ресурси, необхідні для реалізації повноважень на такому рівні;
- органи місцевого самоврядування готові та спроможні виконувати надані їм повноваження, мають ефективні інструменти реалізації місцевої політики щодо наданих повноважень, регуляторні, інституційні, інформаційні можливості;
- забезпечено зворотній зв’язок між державою та місцевим самоврядуванням шляхом встановлення відповідних інституцій та створення системи консультацій між державними органами та органами місцевого самоврядування через їх асоціації та об’єднання;
- забезпечено належний рівень фінансування повноважень шляхом закріплення частини податків та підтримки державою органів місцевого самоврядування, що ґрунтується на чітких та об’єктивних критеріях;
- забезпечено ефективний та формалізований контроль місцевими державними адміністраціями за дотриманням органами місцевого самоврядування Конституції та законів України;
- створена адекватна система зовнішнього контролю з боку громадськості за реалізацією повноважень органами місцевого самоврядування.
Надання органам місцевого самоврядування повноважень здійснюється шляхом прийняття відповідних законів України.
Рівень децентралізації влади повинен відповідати співвідношенню двох показників – свободи органів місцевого самоврядування в прийнятті рішень та адекватності їх відповідальності за прийняті рішення.
3.4. Основні напрями реформування системи органів місцевого самоврядування та територіальних органів виконавчої влади
Органи місцевого самоврядування утворюватимуться на таких рівнях адміністративно-територіального устрою:, громада (сільська, селищна, міська рада), райони в місті Києві, район, регіон (область, Автономна Республіка Крим,) міста Київ та Севастополь.
В Автономній Республіці Крим продовжуватимуть діяти представницький орган – Верховна Рада Автономної Республіки Крим, виконавчий орган – Рада Міністрів Автономної Республіки Крим;
В областях органами місцевого самоврядування будуть обласні ради та їх виконавчі органи.
У районах органами місцевого самоврядування діятимуть районні ради та їх виконавчі органи.
В Києві та Севастополі будуть діяти відповідно, Київська та Севастопольська міські ради та їх виконавчі органи.
У громадах органами місцевого самоврядування будуть ради громад (сільські, селищні, міські ради, відповідно до статусу поселення – центру громади), їх виконавчі органи, голова громади (сільський, селищний, міський голова).
У поселеннях, що входять до складу громади (сільської, селищної, міської ради) і не є її адміністративним центром, обиратиметься староста села та може утворюватись орган самоорганізації населення.
У містах можуть створюватись органи самоорганізації населення, а для міст з районним поділом – відокремлені підрозділи виконавчого органу ради громади.
На рівні областей, Автономної Республіки Крим, Києва та Севастополя, та на рівні районів діятимуть представництва центральних органів виконавчої влади – префектури, очолювані префектами, які наділяються повноваженнями контролю за законністю актів органів місцевого самоврядування на відповідній території, координують діяльність територіальних органів виконавчої влади, що не входять в структуру цих префектур та здійснюють інші функції, надані законом.
Повноваження префектур різних рівнів розподіляються за принципом субсидіарності. Префекти є кар’єрними державними службовцями, що призначаються та звільняються за спеціальними процедурами. Префект області одночасно виконує обов’язки префекта району, центром якого є місто – обласний центр.
3.5. Взаємодія органів місцевого самоврядування з місцевими органами виконавчої влади
Система організації місцевих органів публічної влади на території повинна забезпечувати гармонізацію відносин між місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
З цією метою територіальна організація місцевих органів виконавчої влади має забезпечувати:
- універсальність реалізації державної політики;
- певний рівень самостійності цих органів у способах реалізації державної політики;
- координацію діяльності територіальних органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади;
- ефективний контроль за діяльністю територіальних органів центральних органів виконавчої влади з боку центральних органів виконавчої влади та громадськості;
- ефективний контроль за законністю здійснення повноважень органами місцевого самоврядування.
3.6. Матеріально-фінансова основа місцевого самоврядування
3.6.1. Комунальна власність
Матеріальною основою місцевого самоврядування повинно бути майно, в тому числі земля, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст (комунальній власності), а також об’єкти їх спільної власності,
Потрібно завершити розмежування комунальної та державної власності, в тому числі розмежувати землі. Первинним носієм права комунальної власності є територіальна громада. Розмежування власності здійснюється відповідно до визначених за рівнями публічної влади завдань і повноважень.
Територіальним спільнотам районів і областей має бути надане право власності на об’єкти, які забезпечують виконання ними визначених законом функцій.
Територіальні громади повинні отримати право об’єднувати їх комунальну власність чи набувати об’єкти в спільну комунальну власність, в т.ч. відповідні земельні ділянки для реалізації спільних програм, а також передавати об’єкти з власності одного суб’єкта комунальної власності з відповідними земельними ділянками у власність іншому суб’єкту комунальної власності за угодами відповідних органів місцевого самоврядування у визначеному законом порядку.
Має бути вдосконалено порядок вилучення об’єктів приватної власності для передачі їх до комунальної власності з метою забезпечення суспільних потреб та з мотивів суспільної необхідності.
3.6.2. Фінансове забезпечення місцевого самоврядування
Створення умов для належного виконання повноважень органами місцевого самоврядування та забезпечення їхньої фінансової автономії потребує вдосконалення законодавства щодо місцевих бюджетів та міжбюджетних відносин. Зокрема:
1. Має бути забезпечено відповідність рівня фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування їхнім повноваженням, визначеним законодавством.
2. У частині делегованих державою повноважень мають встановлюватися чіткі, уніфіковані стандарти надання публічних послуг. Обсяг трансфертів з державного бюджету має забезпечувати дотримання цих стандартів. Для цього має бути створено уніфіковані методики та критерії оцінки забезпечення виконання соціальних стандартів.
3. У частині власних повноважень місцевого самоврядування держава встановлює загальні вимоги для місцевого самоврядування щодо якості надання публічних послуг.
4. Для забезпечення фінансовими ресурсами виконання делегованих повноважень за органами місцевого самоврядування необхідно закріплювати ті джерела, які за своєю природою є загальнонаціональними, однак на рівень сплати яких органи місцевого самоврядування мають істотний вплив При цьому вказані джерела повинні бути стабільними та добре прогнозованими. Має бути забезпечена така схема фінансової допомоги з боку держави на виконання делегованих повноважень, яка б дозволяла заохочувати ініціативу органів місцевого самоврядування до збільшення їх надходжень.
5. Для забезпечення власних повноважень необхідно використовувати фінансові ресурси, які за своєю природою закріплені за конкретною територією, сплати яких важко уникнути, які легко адмініструються органами місцевого самоврядування. При цьому органам місцевого самоврядування мають бути надані необхідні інструменти для забезпечення виконання цих повноважень у вигляді надходжень від оренди об’єктів комунальної власності, зокрема, землі, а також місцевих податків, права їх встановлення, регулювання ставок, адміністрування, правового захисту рішень місцевого самоврядування в частині стягнення місцевих податків та зборів.
6. При виробленні податкової політики повинні бути витримані такі вимоги в частині надання пільг в оподаткуванні:
- не можна вирішувати соціальні питання фіскальними інструментами – це прерогатива соціальних програм у видатковій частині бюджету;
- не можна надавати пільги виходячи із особливостей платника податків; вказані пільги можуть стосуватись лише об’єкта оподаткування;
- пільги по податках можуть надаватись лише тим органом влади, до бюджету якого зараховуються такі податки.
7. Субвенції, що надходять до місцевих бюджетів, повинні мати цільове спрямування на видатки розвитку за конкретними програмами.
8. Трансферти незалежно від їх природи мають надаватись безпосередньо до бюджетів, які є кінцевими отримувачами цих трансфертів.
Розрахунок трансфертів повинен проходити прозоро, гласно, із проведенням консультацій між державними органами та органами місцевого самоврядування через їх асоціації.
Процедури надання трансфертів мають забезпечувати своєчасність, рівномірність, гарантованість та повноту їх надання.
9. Для здійснення видаткових повноважень інвестиційного характеру органи місцевого самоврядування повинні отримати доступ до ринку запозичень. При цьому участь держави має контрольний характер.
10. Адміністрування місцевих податків та зборів має здійснюватись органами місцевого самоврядування з передачею їм відповідних функцій від державних податкових органів.
11. Органи місцевого самоврядування повинні мати можливість використовувати інструменти зовнішнього аудиту місцевого бюджету незалежними аудиторами.
12. Має бути запроваджено можливість середньострокового планування та затвердження бюджетів, у першу чергу щодо бюджету розвитку. При цьому необхідно забезпечити правонаступність прийнятих у попередні роки рішень щодо довгострокових та середньострокових програм. При плануванні місцевих бюджетів доцільно використовувати програмно-цільовий метод.
13. Тендерні процедури мають бути синхронізованими з етапами бюджетного процесу.
3.7. Інструменти реформування
Інструментами забезпечення реформування місцевого самоврядування є:
- інституційні – організація взаємодії органів державної влади, органів та посадових осіб місцевого самоврядування, громадських структур при розробленні засад реформування місцевого самоврядування та здійсненні реформи;
- економічні – вдосконалення бюджетного процесу, податкових та міжбюджетних відносин, сприяння розвиткові комунальної власності та інших складових матеріально-фінансової основи місцевого самоврядування;
- кадрові – здійснення заходів, спрямованих на професіоналізацію служби в органах місцевого самоврядування, сприяння підвищенню кваліфікації службовців органів місцевого самоврядування та відповідне матеріальне стимулювання;
- інформаційно-просвітницькі – створення єдиного інформаційного простору органів місцевого самоврядування, забезпечення доступу громадян до інформації про рішення та діяльність органів і посадових осіб місцевого самоврядування, проведення інформаційної кампанії щодо завдань, процесу здійснення та результатів реформи місцевого самоврядування в Україні.
- правові – передбачають моніторинг стану місцевого самоврядування та своєчасне внесення змін до Конституції України та нормативно-правових актів, що забезпечують його розвиток.
3.8. Законодавче забезпечення
Законодавче забезпечення реформування місцевого самоврядування повинно мати системний та комплексний характер і виходити з ідеології його цілісності, нового алгоритму конституційно-правового регулювання відносин у сфері місцевого і регіонального розвитку на таких рівнях законодавчого забезпечення.
Перший – інституційний. Для системної реформи місцевого самоврядування має бути здійснено тлумачення окремих статей чинної Конституції та внесення до неї необхідних змін.
Другий – законодавчо-спеціалізований. Мають бути внесені зміни до законодавства про місцеве самоврядування, про організацію виконавчої влади, іншого спеціалізованого законодавства, які випливають із цієї Концепції.
Третій – законодавчо-галузевий, який пов’язаний із внесенням змін до законодавства у сферах бюджетної, податкової, земельної політики, охорони здоров’я, освіти, соціального забезпечення, житлово-комунального господарства, цивільного захисту.
Такий комплексний характер законодавчого забезпечення реформування місцевого самоврядування разом із впровадженням нової державної регіональної політики та оптимізації адміністративно-територіального устрою дозволить провести структурні реформи, необхідні для України.
Має бути удосконалено законодавство про місцеві вибори. Воно повинно забезпечувати дієве представництво мешканців територіальних громад. Пропорційна виборча система із закритими партійними списками має бути замінена або пропорційною виборчою системою із відкритими виборчими списками, або мажоритарною виборчою системою. Обрання голів територіальних громад повинно відбуватись в два тури. На регіональному та субрегіональному рівнях виборча система повинна відповідати вимогам Конституції України і забезпечувати представництво суб’єктів формування цих органів.
Реформування місцевого самоврядування потребує зміцнення правових гарантій місцевого самоврядування, вдосконалення механізмів судового захисту прав та інтересів територіальних громад, органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
4. Очікувані результати реалізації реформи
1) належний та ефективний розподіл повноважень між рівнями органів місцевого самоврядування та органами виконавчої влади на засадах децентралізації публічного врядування та субсидіарності;
2) ефективна та стабільна система функціонування органів місцевого самоврядування, забезпечення прозорості діяльності органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, мінімізація умов для корупції;
3) створення умов для безпосередньої участі жителів у вирішенні питань місцевого значення, ефективність впливу громадян на прийняття рішень органами місцевого самоврядування;
4) організаційна та фінансова автономія територіальних громад та органів місцевого самоврядування, наближення їх можливостей та якості діяльності до європейських стандартів;
5) розширене надання адміністративних послуг органами місцевого самоврядування;
6) формування дієвих місцевих бюджетів;
7) створення умов, що сприятимуть сталому розвитку територіальних громад;
8) створення умов для належного матеріального, фінансового та іншого ресурсного забезпечення виконання завдань та функцій місцевого самоврядування;.
5. Ресурсне забезпечення реалізацій концепції
Передача ряду повноважень із районного рівня на рівень громади супроводжуватиметься змінами в органах управління. Переважна більшість вказаних працівників буде працевлаштована в органах управління громад, в першу чергу створених на базі міст районного значення, селищ, а також виконавчих органів районної ланки місцевого самоврядування.
На етапі впровадження реформи необхідне проведення широкої просвітницько-агітаційної роботи та відповідні кошти. Кошти також передбачатимуться на етапі розроблення законопроектів.
Конкретні обсяги ресурсів, необхідних для впровадження реформи, мають бути визначені при розробленні заходів по її реалізації на місцевому рівні.
Фінансування проведення реформи здійснюватиметься з державного, місцевих бюджетів та інших джерел, передбачених законодавством.
Нормативно-правові акти з питань, що належать до компетенції Черняхівської районної державної адміністрації
На виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень голова районної державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів – накази.
Розпорядження голови райдержадміністрації, прийняті в межах його компетенції, є обов’язковими для виконання на території Черняхівського району всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.
Розпорядження голови районної державної адміністрації ненормативного характеру набирають чинності з моменту їх прийняття.
Нормативно-правові акти районної державної адміністрації підлягають державній реєстрації в районному управлінні юстиції і набирають чинності з моменту їх реєстрації, якщо самими актами не встановлено пізніший термін введення їх в дію.
…………………………………………………………………………………………………………………………
Оскарження та скасування актів районної державної адміністрації
Акти місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України та Кабінету Міністрів України або інтересам територіальних громад чи окремих громадян, можуть бути оскаржені до органу виконавчої влади вищого рівня або до суду.
Розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, Кабінетом Міністрів України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.
Накази керівників управлінь, відділів та інших структурних підрозділів місцевої державної адміністрації, що суперечать Конституції України, іншим актам законодавства, рішенням Конституційного Суду України та актам міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, можуть бути скасовані головою місцевої державної адміністрації, відповідним міністерством, іншим центральним органом виконавчої влади.
…………………………………………………………………………………………………………………………
25.09.2013 р