Статистика сайту

Чорнобильські дзвони, 30 років потому
Чорнобильські дзвони, 30 років потому

“Чорнобильські дзвони, 30 років потому”

201509114708

 

Президент Петро Порошенко оголосив 2016-й рік роком вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і пам’яті жертв Чорнобильської катастрофи. Про це йдеться в Указі № 702/2015 «Про заходи у зв’язку з 30-ми роковинами Чорнобильської катастрофи», який Глава держави підписав 14 грудня 2015 року.

2016-й оголошено роком вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і пам’яті жертв Чорнобильської катастрофи.

Розпорядження голови районної державної адміністрації 29.02.2016 року № 49 “Про проведення заходів пов’язаних із 30-ми роковинами Чорнобильської катастрофи”

План заходів з підготовки та проведення заходів, пов’язаних із 30-роковинами Чорнобильської катастрофи

DSC00155

26 квітня 2016 року виповнюється 30 років з того моменту, коли світове співтовариство почуло слово «Чорнобиль», що стало синонімом страшної техногенної катастрофи й величезної екологічної біди світового масштабу.

Це були непрості 30 років героїчного подвигу великої кількості людей. Наслідки однієї з найбільших техногенних катастроф відчув увесь світ, тому її 30-та річниця не повинна залишитися непоміченою.

На даний час Чорнобильська АЕС зупинена, виконуються роботи із зняття станції з експлуатації, на промисловому майданчику зведені об’єкти з поводження з радіоактивними відходами, будується сховище відпрацьованого ядерного палива. Активно ведеться спорудження нового безпечного конфайнмента, який надійно ізолює зруйнований енергоблок Чорнобильської АЕС від навколишнього середовища. Не викликає сумнівів, що в 2017 році новий безпечний конфайнмент буде встановлено в проектне положення.

Всі ці проекти стали можливими завдяки значній фінансовій і технічній допомозі міжнародного співтовариства.

Наступним, остаточним етапом подолання наслідків Чорнобильської катастрофи має стати створення інфраструктури для переробки нестабільних конструкцій та їх демонтаж, видалення паливомістких матеріалів з об’єкта «Укриття» і їх надійне захоронення.

Враховуючи, що проектний строк експлуатації об’єкта “Укриття” закінчується в 2023 році, а також його сучасний стан, ці роботи необхідно починати невідкладно. На жаль, на сьогоднішній день Україна самостійно не в змозі вирішити ці проблеми на потрібному рівні.

В квітні 2016 року планується проведення Міжнародного форуму “Уроки Чорнобиля – для ядерної безпеки світу” із залученням широкого загалу вчених, політиків та громадськості. Оскільки проведення форуму припадає на дні 30-ї річниці Чорнобильської трагедії, включення до його програми питань зміцнення ядерної безпеки в Україні і в світі та подолання наслідків Чорнобильської катастрофи створить умови для більш активного залучення світового співтовариства до вирішення проблем, які ще залишаються нерозв’язаними.

Форум надасть імпульс початку обговорення нового етапу міжнародного співробітництва, спрямованого на спільну реалізацію заходів остаточного перетворення об’єкта “Укриття” на екологічно безпечну систему.

Спогади свідка, учасника чорнобильських подій у 1986-1991 роках, Леуса Сергія Васильовича

До 30 річниці Чорнобильської катастрофи

Розвиток промисловості в Європейській частині бувшого Радянського Союзу потребував значної кількості енергії – електричної, теплової,  механічної. Тому, що тут було зосереджено  60% всього економічного потенціалу країни.

Виникла диспропорція: енергоємні виробництва були розташовані на заході, а найбільші запаси нафти, газу, вугілля, найпотужніші ГЕС – на сході країни. Тому в 70-х роках була прийнята Програма розвитку атомної енергетики в Європейській частині бувшого Союзу. Цією Програмою передбачалось будівництво близько 20 атомних електричних станцій, в тому числі, і на території України, перших 7 станцій – Запоріжська, Кримська, Південно-Українська, Рівненська, Хмельницька, Чигиринська, Чорнобильська.

Пошуки промислових майданчиків для будівництва першої атомної станції на Україні розпочались в північних областях – Житомирській, Київській, Рівненській. Тільки завдяки мудрому, виваженому керівнику Житомирської обласної ради Кременицькому В.О. (до речі вихідцю з Луганщини), його принциповій позиції, аргументованим доказам, вдалося переконати урядову комісію в недоцільності будівництва атомної станції в Новоград-Волинському районі.

Було обрано для будівництва першої атомної станції на Україні Київську область, Чорнобильський район, в нижній течії повноводної р.Прип’ять, за 18 км від відомого в літописах з 1193р., древнього м.Чорнобиль, від якого станція і одержала назву –Чорнобильська.

Будівництво станції розпочалось в 1971р. За проектом атомна станція мала бути однією з найпотужніших в  Європі – 6 атомних реакторів потужністю по 1 млн.квт.год. електроенергії кожен (це приблизно 8 таких гідравлічних станцій, як Дніпрогес поблизу м.Запоріжжя).

Для виробництва електричної енергії на станції було запроектовано встановлення реакторів РБМК-1000. Безпечність їх експлуатації, надійності в роботі  доводилась відомими фізиками-ядерщиками Александровим А.П., Веліховим Е.П., Капіцею Л.П. До 1986 року на Чорнобильській АЕС працювало 4 енергоблоки, будувались 2 нових (на одній з партійних конференцій в грудні 1979р. перший секретар  Київського обкому КПУ В.М.Цибулько висунув пропозицію про будівництво на Чорнобильській АЕС – 8, 12, а то в всіх 20 блоків). Поруч з атомною станцією, на відстані 5км від промислової зони, будувалось нове, гарне своєю архітектурою місто енергетиків, будівельників м.Прип’ять. В ньому на моменту аварії проживало 50 тис. чоловік, середній вік його жителів становив  30 років.

26 квітня 1986 року 4 енергоблок атомної станції запинявся на плановий ремонт, поступово знижуючи свою потужність. Разом з його зупинкою було заплановано проведення наукового експерименту. Під час його проведення була повністю виведена з ладу вся передбачувана проектом система захисту реактора. Миттєво, в декілька разів, зросла потужність реактора, яка призвела до розігріву активної зони до декількох тисяч градусів. На розплавлений метал проникла охолоджуюча вода, утворивши великий об’єм пари. Взаємодія водяної пари з цирконієм утворили кисневу, вибухову суміш великої потужності, яка зруйнувала сімдесятиметрової висоти будівлю енергоблоку і викинула зруйновані конструкції на територію станції. Вони вилетіли на дах 3 енергоблоку, машинного залу, які були вкриті шаром гудрону.

Виникла пожежа найвищого ступеня складності. Першими для її ліквідації приступили бойові підрозділи, якими керував майор Л.П.Телятников, лейтенанти В.П.Правик, В.М.Кибенок. Пізніше вступили в битву з вогнем пожежники з Вільчі, Іванкова, Помського, Розважева, Чорнобиля, Бородянки Київської області, та сотні пожежних команд з багатьох сусідніх областей.

Під час вибуху на 4 енергоблоці близько 50 тонн  ядерного палива випарувалось і було викинуто в атмосферу на висоту 1 км, і розсіяне повітряними потоками на великі території, утворивши радіоактивні ділянки на поверхні землі забруднені цезієм – 137, стронцієм – 90, плутонієм – 239, нептунієм – 139 та багатьох інших, з тривалими періодами напіврозпаду. Сумарна кількість викинутих радіонуклідів в атмосферу дорівнює потужності 10 атомних бомб скинутих на Херосіму.  Близько 70 тонн ядерного палива разом з реакторним графітом було розкидано по території станції, створивши дуже високі радіаційні ділянки з випромінюванням в 10-20 тис.рентгенів за годину. Приблизно 50 тонн ядерного палива та 1800 тонн реакторного графіту залишилось в шахті реактора.

Для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС була створена Державна комісія, які очолив заступник Голови Ради Міністрів СРСР Б.Е.Щербина. До складу комісії входив відомий хімік-атомщик академік В.А.Легасов, він так описує в своїх спогадах  ті події. В першому  обльоті станції з повітря було помітно, що реактор повністю зруйнований. Верхня плита, яка герметизує реакторний відсік – знаходиться в майже вертикальному положенні під деяким нахилом. Верхня частина реакторної зони повністю зруйновна. На покрівлі машинного залу, на території валялись куски графітних блоків – або цілі, або зруйновані. Із гирла реактора постійно піднімається білий, в декілька сот метрів стовп продуктів горіння.

В середині реактора було видно потужне малинове сяйво. До вечора 26 квітня всі можливі варіанти заливу зони зруйнованого реактора були випробувані, але ефекту не давали, крім високого пароутворення та поширення радіоактивної води по різних, за призначенням, шляхових коридорах переходах.

У перші години, дні після аварії ще ніхто не знав, та й не мав досвіду застосовувати ефективні технічні підходи до закриття зруйнованого реактора. Значно пізніше визнають, що Чорнобильська катастрофа має планетарний характер і увійшла навічно в історію людства, як і загибель Помпеї, виверження найбільших вулканів, або інших  надзвичайних подій.

Державною комісією було прийнято рішення про засипання зруйнованого реактора з повітря сумішшю піску, глини, свинцю, доломіту. З 28 квітня по 9 травня на зруйнований реактор було с кинуто більше 5 тисяч тонн сипучих речовин вертолітниками 17 повітряної армії, якими керував генерал М.Т.Антошкін. Це був найбільш ефективний спосіб глушіння зруйнованого реактора, за що командуючий був удостоєний звання Героя Радянського Союзу.

26 квітня 1986 року була субота, вихідний день. Рання весна, зазеленіла трава, прилітали перелітні птахи. Розпочиналась весняна метушня на городах, дачах, садибах. Все дужче пригрівало сонячне проміння. Готувались до свята 1 травня. По радіо, телебаченню звучала  бадьора музика, пісні, молоді мами з колясками ходили по вулицях, парку. Діти грались в пісочку, гойдались на качелях. Працювали школи, лікарні, пошта, телеграф, ощдні каси. А сказати про небезпеку, яка вже нависла над населенням міста заборонялось.

Першими про підвищення радіаційного фону почали говорити в Швеції, Фінляндії, Німеччині, Франції, Данії. Засоби масової інформації Радянського Союзу мовчали. Небезпека для населення м.Прип’ять та навколишніх сіл зростала з кожною годиною Якщо об 18 год. 26 квітня рівень радіації в м.Прип’ять становив 360-500 млр. То 27 квітня досягнув рівня 720-1000 млр.

Було прийнято рішення про евакуацію міста Прип’ять 27 квітня.  По місцевому радіо було оголошення «У зв’язку з аварією на атомній станції буде проведена евакуація міста. З собою взяти документи, необхідні речі і по можливості харчі на три дні. Початок евакуації о 14.00 год.». Для проведення евакуації було знято з маршрутів 2,300 автобусів, задіяно міліціонерів, депутатів, активістів міста, для забезпечення організованої посадки людей з кожного будинку.

До 18 год. 27 травня населення міста  евакуювали в Іванків, Бородянку, Поліське.

Евакуація – важке, болюче видовище. Хто її бачив, доторкнувся до неї, запам’ятав та все життя. Уявіть собі, хоч на мить, колону в декілька сот автобусів, з увімкненими фарами, що рухаються по дорозі з пасажирами – жінками, чоловіками, дітьми, новонародженими, людьми похилого віку. Уявіть собі їх моральний, психологічний стан, коли вони покидали назавжди своє гране, чисте, молоде місто, яким пишались, в якому вже пустили своє коріння, народили дітей, мали роботу, квартиру, друзів. Вони були легко, по-літньому вдягнуті, мовчазні, зосереджені, заторможені, не розуміючи до кінця, що відбулося. Важким було розлучення багатьох сімей з своїми домашніми тваринами – собаками, кішками. Кицьки, витягнув хвіст трубою, дивились в очі людям, мавками. Собаки, різних порід, йшли за господарем в автобус, їх туди не пускали, вони огризались, гавкали. Але брати їх з собою не дозволялось. Шкіра у них була радіоактивною, як і волосся у людей. Вони ще довго бігли за автобусами, за евакуйованими господарями.

З 29 квітня розпочалась евакуація сільських населених пунктів, з 30-км зони навколо станції Евакуювати більш як 100 тис. сільських жителів було ще складніше ніж м.Прип’ять. Дозволялось вантажити в автомобілі тільки найбільш необхідні предмети побуту. Домашні тварини, всі без винятку, евакуації не підлягали. Над селом, яке евакуйовувалось, лунав виск, крик, плач матерів, дітей, стогін людей похилого віку, які відчували, що це все безповоротне.

Розривались сусідські взаємини між людьми, розривались   побутові відносини, культурна спадщина. Бувало і так, що одна частина села переселялась в один район, інші – в інший.

Евакуація, переселення – як війна. Ламала все по-живому,

по-людському, утворюючи довгозаживаючі рани в пам’яті, свідомості, побуті.  Чорнобильська війна стерла з карти України десятки населених пунктів. Без пострілів,  вибухів, окопів, бліндажів. Перетворивши колись квітучі села і міста в пустки,  згарища, які заростають непрохідними хащами.

 ХХ1 століття, в центрі Європи.

Наслідки Чорнобильської катастрофи загострили багато складних проблем – організаційних, фінансових, моральних, медичних, технічних. Після розпаду  Радянського Союзу, молода незалежна Україна залишилась з Чорнобилем віч-на віч. Одна-однісінька. Бо зруйнований  чорнобильський реактор більше нікого не цікавить за роки, що минули після катастрофи. Україна для вирішення багатьох  чорнобильських проблем витратила більше 10 млрд.доларів, відволікаючи кошти, які могли бути використаними для вирішення інших нагальних потреб країни.

Ми перебуваємо ще на початку тих наслідків, які «подарував» мирний атом. На початок 2015 року над наглядом закладів охорони здоров’я перебувало 2 млн. 100 тисяч ліквідаторів, евакуйованих, переселенців. Третина з них – жителі північних районів Житомирської області, які проживають там, з гірким присмаком Чорнобиля.

********************************************************************************************************************************************************************

Я пам’ятаю…

Та й ви, напевно,

Як розірвало, запалало

Чорнобильське страшне

те жерло.

Як з нього в небо

піднімались хмари.

Несучи цезій, странцій

радій.

Вони встелили і сади, і луки.

Міста і села,

та голови людей

Спокійно там

живучих.

Тихесенько

та підло,

так болюче,

Вбиваючи життя

в невинних душах.

Як потягнулися обози

З людьми, майном

без перепону

За обрій той,

де били дзвони.

Гукаючи весь світ про допомогу.

Як піднялася вся Вкраїна

Пожежники, пілоти,

командири,

Поклавши там своє життя

і сили,

Аби приборкать

«атомного звіра».

З’явились знову «партизани»

З лопатами, кирками,

лепестками».

Щоб ними «ядерний графіт» прибрати.

А радіацію у сховища

загнати.

Я пам’ятаю,

Й пам’ятатиму довіку.

Чорнобильців,

героїв всіх без ліку,

Які  ішли по гострому

краю безодні,

Щоб ми безпечно всі

жили сьогодні.

Сергій Васильович Леус

Відкриття тематичної виставки фоторобіт “Дзвони пам’яті Чорнобиля”